Жінка, яка мала сміливість випередити час

Коли ступаєш бруківкою Чернівців, то мимоволі прислухаєшся до стукоту підборів: здається, що в тебе за спиною легкою ходою ступає… Ольга Кобилянська. Так, так, саме вона, бо тут кожний сантиметр нагадує про цю дивовижну жінку, яка була унікальною письменницею і, здається, на вічність випередила свій час, утвердивши жіночу гідність наперекір тотальному невизнанню прав жінки в тогочасному суспільстві.

Ольга Юлiанiвна Кобилянська називала себе просто i скромно  - «робiтницею свого народу», але для української лiтератури вона стала окрасою, бо твори її, пройнятi глибоким лiризмом, драматизмом та життєвою правдою, є справжнiм лiтературним скарбом. 

Olha_KobylyanskaБуковинська письменниця увiйшла в лiтературу як видатний митець демократичного напрямку, майстер художнього слова. Вона збагатила лiтературну скарбницю України творами, в яких вiдбилося життя буковинського селянства та iнтелiгенцiї. Всi вони перейнятi палкою любов'ю до трудящих мас, бажанням бачити рiдний народ вiльним, щасливим, возз'єднаним.

Цi iдеї єднають письменницю з iншими прогресивними письменниками, якими багата iсторiя української лiтератури. Але iснує особливiсть, яка притаманна лише Ользі Кобилянськiй. Талановита письменниця є постаттю, що найяскравiше втiлює iдею українського лiтературного фемiнiзму на межi столiть. Вона була фемiнiсткою за переконанням, фемiнiстками виступають і її героїнi.

У 18-19 років, будучи ще в Кімполунзі, а потім у Чернівцях, Ольга Кобилянська захоплювалася ідеєю жіночої емансипації. Разом з М. Матковською вона організовує у Чернівцях «Товариство руських жінок на Буковині». Влітку 1892 р. пише працю «Рівноправність жінок», того ж року виступає в журналі «Народ» із нарисом «Жіноча вистава в Чикаго», 1893 р. бере участь у виданні альманаху «Наша доля», вміщуючи в ньому оглядову статтю про жіночий рух у країнах Європи, а 1894 р. робить прилюдну доповідь «Дещо про ідею жіночого руху», опубліковану згодом у газетах і випущену окремим відбитком. Того самого року Кобилянська відкриває бібліотеку, навчає дітей грамоти.

На жаль, радісна пора «кімполунзького раю», де Ольга Юліанівна вперше почала писати, мусила завершитися. 1889 р. її батько виходить на пенсію й оселяється з родиною в с. Димці Серетського повіту. Для О. Кобилянської розлука з улюбленим краєм була важкою та болісною, оскільки там, за її словами, вона залишала «велику частку своєї душі і своїх почуттів, багато образів, уяви і своєї сили». Проте на новому місці родина письменниці довго не затрималася: через хворобливість матері та через молодших братів Ольги Кобилянської, які закінчували навчання, 1891 р. родина переїжджає до Чернівців - міста, у якому Ольга Кобилянська житиме до самої смерті. Саме тут для неї почався новий період життя. Із приїздом до Чернівців - «серця Буковинської України» - для неї відкривається новий світ, широкий й багатий і сприятливий для творчої праці. Вона переробляє німецьку повість «Вона вийшла заміж» і під заголовком «Людина» друкує її в «Зорі» 1894 р. Позбавлена яскравих мистецьких знахідок, ця повість є літературною демонстрацією поглядів письменниці на проблему становища української жінки в сучасному їй суспільстві, викладених значною мірою в доповіді «Дещо про ідею жіночого руху». 

Ще з молодого віку письменницю захоплювала проблема жінки у світі та в літературі.  У своїх творах Кобилянська звертає увагу на нову для тогочасної української літератури проблематику. Поряд із давно усталеним і звичним світом чоловіків несміливо, бо вперше, проступає жінка з повноцінним особистісним світовідчуттям, з багатим внутрішнім світом, наділена відкритим розумом, щирим серцем, волею та правом на щастя. Твори Ольги Кобилянської цікаві ще й тим, що емансипантки та їхні стосунки змальовані через призму світосприйняття жінки, наділеної відверто гуманістичними поглядами. Порушуючи проблеми «жінка-письменниця і література», свободи творчості, Ольга Кобилянська ввела в літературну галерею нових жінок, але не з античності чи середньовіччя, а із сучасності письменниці. Вони продовжили низку жіночих образів, започаткованих попередницями (наприклад, «Товаришки» Олени Пчілки). Зі своїх героїнь письменниця зняла вишиванки (навіть гуцулка у «Некультурній» носить невишиту сорочку), а з їх світогляду – патріархальні шори. Олена Ляуфлер («Людина»), Наталка Верковичівна («Царівна»), художниця Ганнуся та піаністка Софія («Valse mélancolique») розуміють повноцінне життя як реалізацію себе в культурі, у них новий спосіб мислення й відмінна мета існування, ніж у тих, хто їх оточує. Деякі літературознавці сумнівалися в достеменності такого типу жінок, але не сама авторка, яка у творі «Valse melancolique» постає міфотворцем, змальовуючи вірогідний світ, проектований на довкілля.

Жіночий ідеал Ольги Кобилянської

Iдеал О. Кобилянської - жiнка освiчена, iнтелiгентна, з високими духовними запитами i прогресивними поглядами. Зачаровує її серце: воно у героїнь Кобилянської - любляче i нiжне, здатне на великi почуття.

Жінка - це насамперед індивідуальна особистість, це людина, яка живе, є невід'ємливою складовою суспільства і виконує в ньому важливу і безпосередньо потрібну роль. Ідеться про роль скоріше в розумінні ґендеру. Тобто роль жінки як соціальної статі, сконструйованої явним соціумом у відповідному проміжку часу. Роль, яка через виховання, забобони, закони, думку оточуючих та інші важелі впливу стає неусвідомлюваною. Але ми розуміємо і знаємо, що це неправильно. Людина повинна мати свою думку і не боятися її висловлювати і втілювати в життя, а не весь час жити, керуючись нав'язаними чужими інтересами.

olha222

Своє розуміння позитивного образу жінки Кобилянська чітко окреслює в листі до Осипа Маковея від 11 серпня 1898 року: «…Образовані і тонко відчуваючі жінки є для мене ідеалом». Письменниці у своєму оточенні важко було знайти відповідні типи жіночих героїнь - вільнолюбних, гордих і вольових жінок, які здатні захистити своє право на незалежне становище у суспільстві, забезпечити власною розумовою працею своє майбутнє, тому їх прообразом найчастіше є модель-зразок авторки, що відображає її тонке й глибоке розуміння «жіночого питання» і жіночої душі. Устами персонажів своїх творів Кобилянська висловлює свої власні ідеї та погляди, що сформувались під впливом індивідуалістичної філософії Ніцше, модерністичної белетристики і феміністичної наукової та художньої літератури («Про жіночу емансипацію» Джона Стюарта Мілля, «З доброї родини» Г. Рейтер, «Тереза» А.-Р. Цукаррі (Неєри), «Нора» Г.Ібсена, повісті й романи І.Тургенєва, «Хмари», «Над Чорним морем» І.Нечуя-Левицького, «Ребенщукова Тетяна» М. Павлика, «Дух часу», «Задля кусника хліба» Н. Кобринської). Героїні Ольги Кобилянської приваблюють і чарують чистотою своїх почуттів, горінням ідеєю, своєю душевною красою і тонкістю, людською гідністю і самовідданістю.

Письменниця моделює образи і типи жінок, які своїми ідеалами піднімаються над філістерським оточенням, ламають заскорузлі звичаї і традиції. Тобто колишньому типові «жінки-невільниці» в українській літературі Кобилянська протиставляє новий, «володарський», за визначенням О. Грицая, жіночий тип. Героїням її творів чужа міщанська мораль, що сковує людську особистість, вони надзвичайно цінують свободу, шукають у житті краси і щастя, прагнуть бути корисними своєму народові. Духовно чиста, інтелектуальна, горда і цивільна натура, з розвиненим почуттям власної гідності й готовністю до самопожертви заради кохання і мистецтва, з високим почуттям обов'язку перед іншими людьми, перед своїм народом, справжня Людина, що стала «царівною» своєї долі, є етичним ідеалом ОльгиКобилянської. А основу, на якій формуватимуться такі безкорисливі благородні й героїчні характери європейського типу, як свідчить Н. Томашук [Томашук, 130], за переконанням письменниці, мають складати наука, «новожитня філософія», мистецтво і гуманізм.

Olha_Kobylyanska3

Створені Кобилянської ідеальні образи жінок, які віддзеркалюють світогляд авторки, - Наталка Верикович «Царівна», Зоня Яхнович («Ніоба»), Маня Обринська (Через кладку), Аглая-Феліцітас («За ситуаціями»), Софія Дорошенко («Valse melancolique») та ін. - певною мірою подібні один до одного. Усі її героїні, абстрагувавшись, наскільки можливо, від зовнішнього дріб'язково-міщанського світу, від буденної філістерської дійсності, живуть своїм власним психологічним життям у світі артистичної краси й етичної досконалості. Аристократки духу, вони творять і моделюють свої характери, постійно самовдосконалюються, прагнучи досягти вершин творчої самосвідомості. Їх ріднять не лише життєві принципи - ідеалізм, фемінізм та індивідуалізм, а й небуденність вдачі, артизм, незвичайна сила духа, поєднана з ніжністю і душевною тонкістю. Помітно схожі героїні Кобилянської навіть своєю зовнішністю (високий зріст, тонка постать, ніжне, романтично-блідаве обличчя з елегійно-сумним, поважним виразом), що стверджує й критик І. Ізотов у своїй праці, присвяченій творчості буковинської белетристики.

Як бачимо, ідеальні жіночі образи О. Кобилянської у своїй сукупності представляють, по суті, один і той самий духовний культурний тип - тип сильної й непересічної особистості з «ідеальними вимогами до життя», з прагненням до вищої духовності та індивідуальної свободи, з палким бажанням прислужитися рідному народові. Однак, розкриваючись у творчості письменниці в різних аспектах та освітленні, кожен із цих образів, як слушно зауважує румунська дослідниця М. Ласло, «видається нам новим, відмінних від інших новими потужностями духовної краси і благородства, розкритими в них авторкою». Зважаючи на це можемо говорити і про певну еволюцію позитивного образу, а й отже етичного ідеалу письменниці від абстрактно-гуманістичного до громадянського звучання.

В Україні з'явилася перша в історії жінка-водолазка.

Джерело: htzhinkaytok.blogspot.com

Редакция приглашает читателей стать партнерами издания, устремленного в будущее. Давайте вместе протаптывать тропинку в светлый мир. Актуальную информацию отправляйте на электронный адрес. Вы также можете помочь нашему изданию, перечислив любую сумму на реквизиты сайта.