Знаменна подія: вчені розгадали таємницю водойми з біблійного Едемського саду - як утворилася річка Євфрат

Одним із знамень наступу Божого суду названо у Біблійному одкровенні пересихання головної західноазійської річки Євфрат. Згідно з богословським тлумаченням її пересихання є прологом до фінальної битви добра зі злом, після чого й наступить Судний день. Мова йде про останній день існування світу, тобто его кінець, коли над людьми з метою виявлення праведників і грішників буде, як говорить есхатологія, скоєно останній - Страшний суд.

Однак парадокс у тому, що про кінець світу та пов'язану з ним долю річки Євфрат сучасні люди знають більше, ніж про її зародження. Нещодавно вчені встановили нові історичні свідчення про початок формування Великої річки.

***

Таємницю утворення річки Євфрат нарешті розгадано.

У новому дослідженні вчені нарешті розгадали загадку річки Євфрат, згаданої у Біблії — допомогло велике геологічне відкриття.

Річка Євфрат згадується в Книзі Буття як один із чотирьох водотоків, що випливають з Едемського саду, де, як вважається, жили Адам і Єва. Незважаючи на центральну роль водойми в біблійній історії та становленні стародавніх цивілізацій Месопотамії, дослідники довгий час не могли зрозуміти, як саме вона утворилася, пише Daily Mail.

Десятиліттями підказки про походження річки Євфрат залишалися прихованими під шарами осадових порід і замаскованими мільйонами років тектонічних зсувів. Але тепер учені заявляють, що їм нарешті вдалося розгадати цю загадку, вперше реконструювавши давню історію водотоку.

Під час дослідження вчені відновили минуле річки, використовуючи сейсмічну зйомку, супутникові спостереження, геологічне картування й осадові відкладення, поховані під Середземним морем. Результати аналізу засвідчили, що дві величезні річки, Палео-Карасу і Палео-Мурат, колись текли окремо територією сучасної Туреччини та Сирії, перш ніж потужні геологічні сили змінили їхнє русло. Близько 1,6 мільйона років тому два цих водних шляхи злилися і попрямували до Перської затоки — так і утворився сучасний Євфрат.

Зазначимо, що річка Євфрат сьогодні вважається найдовшою водною артерією Західної Азії. Водотік протікає через Родючий півмісяць, регіон, який часто називають колискою цивілізації, оскільки тут зародилися одні з найбільш ранніх суспільств людства. Східна гілка регіону відома як Месопотамія і включає річки Тигр і Євфрат.

Попередні дослідження засвідчили, що ці два водотоки створили оазу родючого ґрунту в посушливому регіоні — це сприяло процвітанню стародавніх цивілізацій, зокрема шумерів і ассірійців.

Попри те, що Євфрат відіграв важливу роль у процвітанні стародавніх цивілізацій, його походження все ще залишалося загадкою. Раніше деякі вчені вважали, що Євфрат, імовірно, походив від однієї річки, що впадала в Середземне море або в стародавні озера на території сучасної Туреччини. Утім, інші вважали, що водна артерія утворилася від річки, що впадала десь на Аравійському півострові.

У новому дослідженні вчені реконструювали еволюцію річки Євфрат протягом мільйонів років. Результати аналізу вказують на те, що водна артерія вперше з'явилася понад 16,5 мільйона років тому. У той час річка впадала в серію слабко пов'язаних між собою озер на південь від Північно-Анатолійського розлому, а не були частиною сучасної системи Євфрат.

Близько 5,3 мільйонів років тому велика геологічна подія змінила Середземноморський регіон. Зв'язок між Атлантичним океаном і Середземним морем був обмежений поблизу нинішньої Гібралтарської протоки — це призвело до пересихання більшої частини Середземного моря.

У міру падіння рівня води, східна частина Середземного моря опустилася на 1,6 — кілометра. Утім, учені вважають, що для змін, які спостерігаються в моделі, було б достатньо і падіння на 790 метрів.

Настільки раптове зниження рівня моря, ймовірно, призвело до того, що річки по всьому регіону стали глибше врізатися в ландшафт, адаптуючись до нових умов. Водночас тектонічні сили нахилили частини Анатолії й активізували стародавні розломи, прискоривши ерозію і збільшивши кількість осадових порід, що переносяться в Середземне море.

Автори дослідження вважають, що дві великі геологічні формації, відомі як відкладення Хандере і Нахр-Менаше, могли бути створені в результаті цих масштабних повеней. Ба більше, подібні геологічні процеси, ймовірно, відбувалися і в інших місцях Середземномор'я.

Тая Кітова 

Джерело: science.focus.ua